Література рідного краю
Борис Олексійович Чичибабін
Борис Олексійович Чичибабін (справжнє прізвище Полушин) народився 9 січня 1923 р. в Кременчузі, помер 15 грудня 1994 р. в Харкові. Борис Олексійович – радянський і російський поет, лауреат Державної премії СРСР (1990), якого зазвичай відносять до так званих « шістдесятників ».Борис Чичибабін жив у Харкові, де протягом трьох десятиліть був одним з найвідоміших і улюблених представників творчої еліти міста ( 1950-і - 1980-і роки).З кінця 50-х років його вірші в рукописах широко поширювалися по всій країні. Офіційне визнання прийшло до поета тільки в кінці життя, в роки перебудови.
Життя і творчість
Б. О. Чичибабін виховувався в сім'ї офіцера , закінчив школу на батьківщині Рєпіна - у Чугуєві Харківської області. Його псевдонім взятий на честь двоюрідного діда з боку матері, академіка Олексія Євгеновича Чичибабіна , видатного вченого в галузі органічної хімії і одного з перших радянських «неповерненців».
У 1940 р. Борис почав навчання на історичному факультеті Харківського університету, але на початку війни був покликаний в армію і служив на Закавказькому фронті. У 1945 р. вступив на філологічний факультет ХДУ, але вже в червні 1946 р. був заарештований і засуджений на 5 років таборів «за антирадянську агітацію». У в'язниці Чичибабін написав «Красные помидоры», а в таборі - «Махорку», два яскравих зразка «тюремної лірики». Ці вірші, покладені на музику одним з найближчих друзів Чичибабіна–актором, співаком і художником Леонідом Пугачовим, широко розійшлися по країні.
Вже в 50-ті роки, після повернення з таборів, намічаються основні теми поезії Чичибабіна. Це, перш за все, громадянська лірика.До неї примикає рідкісна в післявоєнній поезії тема співчуття пригнобленим народам післявоєнної радянської імперії – кримським татарам , євреям , народам Прибалтики – і солідарності з ними («Крымские прогулки», «Еврейскому народу»). Ці мотиви поєднуються в Чичибабіна з любов'ю до Росії і російської мови, схилянням перед Пушкіним і Толстим («Родной язык»), а також з синівською ніжністю до рідної України:
У меня такой уклон:
Я на юге – россиянин,
А под северным сияньем
Сразу делаюсь хохлом.
На початку-середині 60-х, на хвилі масового захоплення поезією, Чичибабін з успіхом читає вірші на поетичних вечорах, веде літературну студію. З друку виходять чотири збірки його віршів. Однак цензурний гніт, разом з органічно притаманною Чичибабінуустановкою на демократичність і його не знищениму ту пору революційним романтизмом, призвели до того, що в цих книгах виявилося чимало віршів, що звучали декларативно, цілком у дусі офіціозу. У 1968 році, після вторгнення до Чехословаччини, навіть сама назва збірки «Пливе Аврора» відштовхувало читачів.
Така втрата індивідуальності призвела Чичибабіна до глибокого духовної кризи («…Уходит в ночь мой траурный трамвай»):
Я сам себе растлитель и злодей,
Истыд и боль как должное приемлю,
За то, что всё придумывал–людейи землю.
А хуже всех я выдумал себя…
Вихід намітився, коли поет зустрів своє справжнє кохання («Сонеты к Лиле»). «Відхід з дозволеноїлітератури ... був вільним моральним рішенням, тихою, але твердоювідмовою від самої можливості фальші». Чичибабін повертається до роботи економістом «в трамвайному управлінні», пише для себе і для друзів. Його темами залишаються любов, природа, книги. На початку 70-х Чичибабін болісно переживав еміграцію своїх друзів, благословляючи їх, а не засуджуючи:
Дай вам Бог с корней до крон
Без беды в отрыв собраться.
Уходящему–поклон.
Остающемуся–братство.
У 1973 р., після появи збірки в самвидаві і публічного читання різкого вірша про «злодійське поховання» Твардовського , Чичибабіна виключають зі Спілки письменників. Його відповідь така:
Нехорошо быть профессионалом:
Стихи живут, как небо и листва.
Что мастера?–Они довольны малым.
А мне, как ветру, мало мастерства.
Завдяки прямоті і відсутності фальші, поезія Чичибабіна в 70-ті - 80-ті роки стає відома інтелігенції і за межами Харкова.У роки перебудови його вірші зазвучали злободенно, гостро, їх активно друкують газети і журнали, виходять підсумкові непідцензурні збірники. У 1990 р. за книгу «Колокол» поет удостоєний Державної премії СРСР. Чичибабін бере участь у роботі товариства « Меморіал », дає інтерв'ю, виїжджає до Італії, в Ізраїль.
Але прийняти результати перебудови поетові виявилося непросто. Чичибабінне зміг змиритися з розпадом Радянського Союзу, відгукнувшись на нього сповненим болю «Плачем по утраченной родине».
Своємупризначеннюпоета Борис слідував до кінця днів.
Похорони Бориса Чичибабіна в грудні 1994 р. у Харкові були багатолюдні.
Пам'ять
Іменем Чичибабіна названа вулиця 8-го З'їзду Рад у центрі міста, в районі Держпрому, на якій він жив в 1950-х роках.
На цій вулиці, названій на його честь, споруджена меморіальна дошка зі скульптурним портретом (була розбита, зараз без портрета).
У Харкові щорічно проводиться поетичний фестиваль Чичибабінської читання .
Бібліографія:
Мороз и солнце. Книга лирики.–Харьков, 1963
Молодость.–М.: Советский писатель, 1963
Гармония. Книга лирики.–Харьков: Прапор, 1965
Плывет Аврора: Книга лирики.–Харьков: Прапор, 1968
Колокол: Стихи.–М.: Известия, 1989; М.: «Советский писатель», 1991
Мои шестидесятые.–Киев: Дніпро, 1990
Цветение картошки: Книга лирики.–М.: Моск. рабочий, 1994
82 сонета + 28 стихотворений о любви.–М.: Агентство «ПАN», 1994
В стихах и прозе.–Харьков: СП «Каравелла», 1995; Харьков: Фолио, 1998
Экскурсия в Лицей. Стихотворения. Поэма.–Харьков: Фолио, 1999
Когда я был счастливый. Стихи.–Киев: Издательский Дом Дмитрия Бураго, 2000
Благодарствую, други мои... Письма.–Харьков: Фолио, 2002
Прямая речь.–Харьков: Фолио, 2008
Собрание стихотворений.–Харьков: Фолио, 2009
Ніна Антонівна Супруненко
Ніна Супруненко (дівоче прізвище Микитенко) народилася на Полтавщині в с. Новоселиця Семенівського району. Після закінчення школи навчалася в Лохвицькому медичному училищі. Працювала операційною сестрою в четвертій міській лікарні Полтави. Закінчила режисерське відділення Харківського державного інституту культури.
Окрім України, її твори публікували в Австралії, Вірменії, Великобританії, Росії, Чехословаччині.
Авторка книг «Дарунок долі», «Кольорові сни», «У лабірінтах болю і розлук», «Зірка, що впала вчора», «Полиновий світ», «На обрії душі».
Ніна Супруненко – член Національної Спілки письменників України з 1992 року. В 1998 році їй була присуджена Почесна медаль «За кращу книгу 1997 року» Ради Міжнародного видавництва «Берегиня». Лауреат премії імені Олександра Олеся (1999 рік).
Ніна Супруненко – перш за все лірик, лірична стихія – її суть і основа. Намагаючись сприйняти та оцінити цю авторку як суб’єкта літературного процесу, варто вдатися не до звичної військової термінології (літературним генералом вона не є), але скоріше до сфери фізики та уявити собі літературний процес як потік енергетично заряджених часток, більших і менших, з позитивним чи негативним зарядом. Таке порівняння здається доречним, бо саме виходячи з нього, розумієш, чим приваблює, захоплює, заполоняє читача поезія Ніни Супруненко. Її сила і принадність – саме в її енергетичній наснаженості.
Якщо взяти до уваги психологічний аспект творчості, то цю авторку можна означити як екстраверта, що, власне, нетипово для українського ліричного грунту, адже більшість наших ліриків інтроверти, їм перш за все притаманна меланхолійна тональність. Творчість Ніни Супруненко втілює позицію, котру Василь Мисик колись охопив одним рядком: «Спочатку посади, а потім оспівай.» За цим принципом і живе лірична героїня поезії Ніни Супруненко. Це на диво цілісна та рішуча людина з активною життєвою позицією.
Н.Супруненко. Вселенная
Роман Олександрович Левін
Роман Олександрович Левін– широко відома своєю життєвою і творчою долею людина.
Він народився 30 липня 1939 року в Лубнах на Полтавщині в сім'ї військового. Війну зустрів на кордоні в Бресті 10-річним хлопчиком.
Тут розстріляні його рідні: мати, сестра, бабуся, дід. Сам тричі збігав з-під розстрілу і лише дивом уцілів, завдяки своїм рятівникам – польським, білоруським людям.
Про це розповідається в книзі С.С.Смірнова «Брестська фортеця» в розділі «Хлопчик з Бреста» і в великій книзі, що вийшла в найбільшому французькому видавництві «Рем, хлопчик з гетто. Брест 1941. Москва 1996.», а також в багатьох документальних стрічках, знятих на Україні, в Білорусії і Росії.
В кінці війни, після звільнення Роман знайшов свого отця. Вчився в Суворовському училищі. Працював на заводах Одеси, Харкова.
Писати і друкуватися почав в кінці сорокових. У 1964 році закінчив Літературний інститут ім. М.Горького.
З 1962 року по теперішній час член Спілки письменників.
Р.Левін автор більше 30 книг віршів і прози, що виходили в Харкові, Києві, Москві.
Микола Побелян
ЗАВТРА БУДЕ СОНЯЧНО...
Микола Побелян народився 22 червня 1948 року в селі Покошичі на Чернігівщині в родині колгоспників. Навчався в Ніжині та Криму. Був пастухом, кочегаром, «цілинником»... Перша літературна публікація датована 1962 роком.
Прийнятий до НСПУ в 2001 році за збірки поезій «Дай мені долоньку» (1997) та «Сніги на двох» (видавництво «Зерна», 1999, «Бібліотека альманаху українців Європи»), а також публікації в колективних збірниках, антологіях України: «Вітрила-95», «Самоцвіти», «Золотий гомін», «Слобожанська муза», «Слобожанська яса»; журналах: «Березіль», «Малятко», «Слобожанщина», «Дивослово», «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах», «Зерна», «Ятрань»; газетах: «Літературна Україна», «Голос України», «Освіта України», «Слобідський край», «Нові горизонти», «Южная магистраль». Його вірші перекладались на іврит, російською, вірменською, французькою мовами.
За фахом і покликанням — учитель української мови і літератури. Стаж педагогічної роботи — 38 років. Учитель-методист. Працює в Харківській спеціалізованій школі № 108, де 30 років очолює роботу літературної студії «Грудка» ім. Станіслава Шумицького. У 1980 році створив перший в СРСР Музей хліба.
Молитва - оберіг для сина
Бережи тебе Матір Божа
Не від болю, а від біди.
Бережи тебе від пожежі,
Бережи тебе від води...
І від всякого чоловіка,
Що в собі чорне зло несе...
Від любові, що невелика,
Від невір'я понад усе...
Бережи тебе Матір Божа
В лісі, в полі і на шляху.
Хай молитва оця допоможе
У годину тобі лиху.
Бережи тебе від лукавства
Й від лукавого, хлопче, теж.
Від утоми життям і рабства,
І від радості, що без меж.
Бережи тебе серед ночі
І на дні голубого дня,
Щоб не втратили зору очі,
Щоб не падав ти під коня...
Бережи тебе Матір Божа
В лісі, в полі і на шляху.
Хай молитва оця допоможе
У годину тобі лиху...
3.02.11
